Як вирішити долю тячівського моста, що застряг між минулим і сьогоденням і веде "в нікуди"

Що таке унікальне є в Тячеві,  що веде "в нікуди"?  
Можливо це питання звучить трохи банально однак, на мою думку, місцеві знають відповідь. В природі такого бути не може, в апріорі, бо все, що веде -  кудись приводить. Але тут,  як виняток.  
І мова, звісно, про тячівський міст через річку Тиса, точніше вцілілу його частину, який так і прозивається - " міст в нікуди". 
Бо стоїть він "бідолашний" ось уже майже 80 років посеред води : "і ні туди і ні сюди", застрягши між минулим і сьогоденням, так досі й не відаючи своєї подальшої долі... 
Я не випадково розпочала написання цієї статті з такого незвичного "ліричного відступу". 
Бо мені дуже хочеться, як  майже і всім тячівцям та й учасникам даної зустрічі, про яку йтиме мова в даній публікації, щоб доля цього моста стала щасливою!
Щоб він "ожив"  і почав слугувати людям, як сотні років тому ... Щоб ми могли вільно пройтися по ньому, милуючись тамтешніми краєвидами - швидкоплинними водами норовистої  Тиси та стрімкими схилами величного Нересена...
Власне про це йшлося на одній із зустрічей з головою Тячівської РВА Павлом Басарабою. А відбулася вона не просто так, а з певного приводу. 
Заглядаючи наперед можна припустити -  анансований ним нещодавно туристичний проект " Тячівщина - соляний оберіг України" здатен допомогти, аби надати шанс на нове життя тячівському мосту.   
Втім, все по порядку. 
Ініціатором зустрічі став районний депутат і екс - голова Тячівської РДА Михайло Шелевер. Відбулася вона за участі заступника голови районної ради Михайла Вурсти та місцевої журналістки Любові Немеш - автора цих рядків.  
Михайло Шелевер розповів про те, як у 2010 році, коли він очолював районну адміністрацію, у Тячів навідалась  велика делегація з  Європейського Союзу.  
- Тоді до нас приїхали  посли та консули 22 країн Європи і, зокрема, голова представництва ЄС  в Україні Жозе Мануел Пінту Тейшейра та посол в Румунії Траян Лауренціу-Христя. Всі разом навідались на міст,  про що збереглись архівні світлини.  
За результатами цієї зустрічі було досягнуто спільної позиції щодо сприяння у будівництві (реконструкції) мосту.  А також - відкриття  міжнародного пункту пропуску за можливого  фінансування Європейського Союзу, - зазначив Михайло Іванович. 
Після чого Тячівська РДА надіслала відповідні листи з пропозиціями та обґрунтуванням з приводу даного питання до вищих органів влади. На підставі чого Закарпатською ОВА було подано матеріали до Проекту "Угоди регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та з обласною радою". Однак на цьому етапі процес призупинився. Відбулася зміна влади і наступні керманичі  району  чомусь не надали належної уваги даному питанню.
Значно пізніше, у 2015 році, коли Закарпатську ОДА очолював Геннадій Москаль, ним було  направлено прохання в МЗС  України щодо відкриття 10 нових МПП на державному кордоні в межах Закарпатської області. Третім у списку зазначався  МПП «Тячів (Україна) – Малий Тячів (Румунія)».
Вже будучи районним депутатом Михайло Шелевер звертався з приводу цього до представників влади,  надсилав   депутатські звернення. Проте у відповідь надійшли тільки відписки.
Варто наголосити, що історично пункт пропуску діяв тут задовго до Другої світової війни, як і самий міст, який сполучав два береги Тиси.
Збудований на рубежі ХІХ століття, під час  впорядкування так званого  «соляного шляху»,  він спочатку був дерев'яний.  Однак часті повені та бурхливі води Тиси постійно його руйнували. 
Згодом був зведений новий, залізний - на міцних  опорах.   До речі, роботи виконав відомий угорський інженер-механік та  мостобудівник Бейло Жигмонді.  Його ім'я пов'язане з будівництвом мостів через Дунай у Будапешті, зокрема Свободи, Єржибет та Маргіт.  А це також говорить про унікальність тячівського мосту.  
Ще один важливий момент, про який було згадано під час зустрічі. Міст виконував важливу господарську та соціальну функцію, поєднуючи на той час Великий Тячів і Малий Тячів. 
Наше місто тоді входило до  складу Австро - Угорщини і Малий Тячів був невід'ємною його частиною.  Тобто, мешканці цієї та навколишніх територій вільно пересувались через міст з одного на інший берег Тиси.     
Як слушно додав Михайло Вурста, люди йшли сюди звідусіль, а він сам родом з Дубового, то чув це від своєї бабки. Вона розповідала як сама переходила мостом  на базар в Ремети купувати поросята. Також навідувались в лікарню, бо там були хороші лікарі, або ж у Сігет.  А дідо казав:  по Тисі "ходила шіфа", не плавав якийсь корабель, а саме так: "ходила шіфа"!  Що він і запам'ятав. 
- А "шіфа" чого ходила? Бо возила блоки солі,  -  уточнив на це Павло Басараба  і наголосив,  що туг проходив той самий унікальний "соляний шлях",  який стане в основі сьогоднішнього туристичного проекту. 
 Адже з давніх - давен Тячівщина славилась видобутком солі - її добували тут всюди ще з часів римлян та успішно транспортували в країни Європи.  Тож тячівський міст, безперечно,  відігравав неабияку роль в логістиці. 
Щодо його соціальної функції, то навіть після так званої тріанонської угоди в 1920 році, коли Тячів став частиною Чехословаччини, а Малий Тячів відійшов до Румунії, люди безперешкодно перетинали кордон. 
Все кардинально змінилося під кінець Другої світової війни. Так у  жовтні 1944 року, міст підірвали, офіційні джерела стверджують,  що то зробили німці, тячівські старожили кажуть - угорці.  
Так чи інакше,  однак міст не було зруйновано повністю - його частина з української сторони залишилась неушкодженою до теперішнього часу. Що,  звісно,  є великим плюсом у разі прийняття рішення щодо його відновлення і відкриття хоча б пішохідного міжнародного переходу. 
Як слушно відмітив Михайло Шелевер на сьогодні в повіті Марамурош налічується більше 31 тисячі етнічних українців,  що компактно проживають  у 7 - ми населених пунктах на лівому березі Тиси. Це майже 67 відсотків від усіх українців у Румунії загалом.  Досі багатьох з українським Тячевом поєднують родинні зв'язки. 
Згідно європейських стандартів розміщення міжнародних переходів можливе на відстані  30 км.  одне від одного. Від пункту пропуску Солотвино до Тячева і звідси до нового в селі Яблунівка Хустського району, що облаштовується,  якраз допустима норма. 
Голова Тячівської РВА Павло Басараба наголосив,  що питання розширення пропускної здатності на  закарпатських кордонах нині одне із пріоритетних.   
Відновлення моста та відкриття міжнародного пункту пропуску в Тячеві стало б новим поштовхом для розвитку не лише самого міста, а й району загалом. 
- Тим більше, що минуле тячівського мосту, яке нерозривно пов'язане з соляним шляхом,  його вдале географічне розташування та надзвичайно мальовнича локація,  оригінально вписується в туристичний проект "Тячівщина - соляний оберіг України", - наголосив Павло Васильович.  
Та й чому б не відтворити історію народів по два береги Тиси?
А що для цього потрібно?  Звісно -  добра воля двох сторін - української та румунської, підтверджена на європейському   рівні в законодавчому, адміністративному, фінансовому аспектах тощо.  
Тож хочеться вірити,  що доля тячівського моста таки вирішиться щасливо!
Любов Немеш
На фото автора:   тячівський міст, представники ЄС в Тячеві - 2010 рік,  зустріч в Тячівській РВА з головою Павлом Басарабою.